Нещодавно влаштувала собі вечір тиші; відпочинку.
Запалила дві свічки, взяла соняшникове насіння і валлійські легенди. Читала під свічки. Порада: свічки для читання мають бути білого кольору і вузенькі - щоб не топились у власному воску, не ховались у випалених собою дірах, відтак давали максимум світла; і дві свічі (навіть одна) буде цілком вдосталь.
Отож, з цим добром я провела невеличкий відрізок вечора. Не скажу, що було аж так чарівно, проте, чомусь згадується дивовижно тепло.
Листочок троянди із сухого букету, якось так примостився, що шурхотить від найменшого поруху: так я дізналась, що наш будинок тремтить навіть тоді, коли я не відчуваю.
До цього шурхотіння я прислухалась читаючи "Два скрипаля із Стратспі". Атмосферно)) "Там лін", але дійшовши до розповідей про могутнього чаклуна, читання перервала, посиділа при свічках, лускаючи насіння і повернулась у сьогодення.
Сильні такі вечори...
Чомусь, при свічках, як і у лісі віриться у все, з чого складаються легенди. І розумієш, що світ значно розлогіший за той, який усіма прийнято вважати реальним.
Слухаючи учора музику середньовіччя при свічках, я реально вражалась тому, що ми таки в ХХІ столітті, зара увімкнемо світло - можем, навіть, комп - і все буде, як завжди - блискавично і галасливо проходитимуть дні. Але ті чари нікуди не зникнуть; реальність того світу і нашої суті проглянеться, як тільки залишишся наодинці зі світлом минувшини

тут свічечка не задувалась, довелось подути сильніш.. і от.. бєспарядок

Так рано темніє... Це добре, більше часу на атмосферне читання і решту душевних занять.

Може мені оформити блог в кремових кольорах із всюдисущими сердечками? Разнаабразіть, так сказать. А що, нічогенька така ідея. От тільки я ж згорю із сорому, перед тими, хто загляне, проходячи повз! Але кортить рюшиків @_@

До нас приїхала жадана книфечка: 

Теплі історії до кави

Надійка Гербіш

так-так! все її оформлення і текст у кавових кольорах; ня! ))))

Учора святкували з Доно Хелоуін. Святкували це голосно сказано, не з повним символізмом ми його згадували, а скоріш, як свято осені; або: просто зібрались "нажрацца и поржать", хильнути коньячку, послухати етно-рок і повирізати гарбузиків ^______^
Всього їх було два. Один страшніше другого ))) :Р Ні, ну справді було лячно врізать на них, запалених, в темній кімнаті. Той, що на вазвишеннасті так підступно усміхався! Бррр! Бу-бу-бу!
Слухали Фежд, Ту степс фром хілл, Еру і Фавн. А відкривала вечір (з виходом на біс) In noctem.
Короч було те, що тре! ^____^
Наслідками вечора були колонки, що не працювали сього̕дні. Ледве відкачала. Щаслииива!
У планетаріумі виставка кімоно

На днях закралась зухвала думка, що у мну ще ніколи не крали акаунти, попри мою нахабну безпечність.
Щойно "розморозила" свою облівку контактівську))) Мої думки - зрадливі компаньйони)) Мені присилались смс-ки, телефонували "роботи", і ніц не дійшло! До часу... Тож тепер пароль не "ля-ля-ля", а такий, що дай Боже самій не забути! гг)

Те, що я вмію робити, це створювати папки. Скільки я вже за новим компом? Місяць? А їхня кількість вже налічує 520
*
Зараз тільки о пів на четверту, а сонце вже в такому ракурсі, ніби п'ята, як мінімум; а то і восьма.
Зима ближчає...
*

Дзвоню сьогодні в Діджус:
Оберіть, будь ласка, мову, якою Вам зручніше спілкуватися: українська - натисніть 1; русский - нажмите 2.
Тисну 1:
Произошла ошибка *пі-пі-пі*
Символічно..)

щоб мати щастя полежати на животику Тоторці

На сторінках Ернеста Томпсона знайшла суху квітку анютиних глазків. Скільки їй років - не знаю, більше семи, точно!
*
Полювання не вартує тих втрачених життів

----------
Надіслано з мого телефону Nokia