Я раніше була така щира. Казала собі: нехай виглядатиму наївною, дурепою, чи, навіть, трохи нав'язливою, але запитаю, а не "корчитиму" з себе всезнайку; скажу зайве слово, але незрозуміло звідки ніжне; викличу в когось бажання щоб я відчепилась, але запитаю, як він/вона - може, саме в цей момент, їм це знадобиться.
І від таких дій була щаслива сама, викликала позитив у інших і життя моє промінилось благодаттю. А потім я почала "осторожничать"...
Розумію, що то була юнацька відкритість. Але те, що зараз - також нікуди не годиться. Чогось би середнього... І це можливо тоді, коли пізнавши глибини другого, оцінюєш перше і здатен вже зорієнтуватись що-де доречно і що цінніше. Принаймні, для тебе...