Читаю Костенко, дивлюсь "Could We Love?". Важка доля жінки хоча б у тому, що кохання для неї необхідне, як кров. І, відповідно, нездоланний страх втрати. І як же важливо, маючи його, не заглядати у майбутнє, пересвідчуючись, що воно стале, прагнучи щоб було "вічне", а просто жити і всотувати. Зуміти так це здобуток всього життя. Така її доля - це Боже прокляття - "і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою" - і Його ж благословення...