Колись, коли мені хтось розповідав про "високомудре життя, глибини якого нами ще не пізнані", я уважно слухала, заперечувала відверту єресь і кивала-кивала. А коли людина йшла, мені хотілось взятись за Біблію і сховатись від тієї, ніби глибокої, але все ж таки муті в її словах. Так було і коли сестра почала втирати мені про "Сенсеї" і йогістське мислення.

Напротязі вже довгого часу я маю великі психологічно-емоційні проблеми, по різним причинам. І одною з найбільших дилем в цей час було "а чи не піти мені до психіатра"? Бо ті зміни в собі, які я переживала були нетиповими для мого характеру, навіть, єства, в самодостатній і вічнощасливій природі якого я була впевнена завжди. І просто заспокоїтись в їхній наявності я не вважала можливим. З часом, напружуючи мозок до межі, я багато в чому розібралась; за цей період я стільки всього пройшла! І маючи тепер долю хоробрості щоб почитати про те, що частково вималювалось, я почитала... і в мені знову з'явилось те, давно втрачене, прагнення сховатись в Біблії.
Так, я вірю, що цілковито вилікувати людину може лиш те світло й невимовна сила, що протвережує мозок, яка йде від Бога і Слова. В мене було багато улюбленого і животворного, але, в час найгіршої кризи, тільки Він мене рятував. Медикаменти і "порпання в твоїй голові чужою людино", до того ж байдужою - це, звісно, засіб, але не панацея, бо й самі лікарі - всі! не лише ті, що боряться з людськими головами й нервами - визнають, що всі проблеми йдуть із середини і допомогти собі може лиш сама людина; в даному випадку, що звернена до Бога