Остін не дозволяла собі любити. Навіть, коли була закохана, вона стримувала себе від м'якості, забороняла своєму серцю танути, охолоджуючи його сарказмом. Гаскел мала більше хоробрості щоб прийняти свою правду. Вона визнала свою потребу в любові - нехай навіть нещасливій - і просто занурилась у теплоту змішану з болем. Вона лишилась людиною, сумною, але людяною. І причина цього висновку не в хороших чи поганих закінченнях, а в нездатності однієї описати кінцевий момент зближення героїв зворушливо, замість логічно та інформативно, з'ясувально; і в спроможності іншої описати той же момент тепло, навіть пристрасно, але природньо і без перебору в сентиментах