Я все думала: "любов Бога понад інших" розуміється, як любов конкретно до Його особистості чи більше, як неможливість зробити вибір між добром і злом в сторону другого, навіть заради найдорожчої людини?
А тепер мені прийшла іще одна думка: коли любиш бездумно, виникає загроза "створити собі кумира", тобто: ти не бачиш нічого, окрім цієї людини, тобі нічого не потрібно, крім неї - вашє! Просто, абсолютно увесь твій інтерес і увага полягають в ньому.
Коли ж Бог каже понад усе любити Його, це урівноважує ваги. Любити Його у вигляді природи, людей, просто думок і замисленнь над добром і вчинками. Таким чином людина не ризикує в самозабутньому коханні втратити себе