Комп втратив для мене актуальність. Хочеться жити. По-справжньому, дієво і плідно. А на те, що тут - не вистачає душевної кріпості. Зараз дуже хочеться розмови. Також плідної, не "ніпрощо"; або, хоча б, із "плідною" людиною, до якої небайдуже, яку чекаєш. Всі ж, до кого тягнусь - наново чи відновлено - повертають до мене обличчя - раз і вдруге, а далі за цим не йде нічого. І так вже два роки.
Мабуть, не даремно напередодні я прочитала "Царівну" - вона настільки ідентично віддзеркалює моє власне життя з його думками, душевними потугами і зідеалізованими персонажами.
І не даремно я зараз читаю "Доводы рассудка"