Колись, у підлітковому віці, я читала книги про Елсі. Тяжко переживала страждання її - родовитої, забезпеченої дівчинки, але білої ворони через щиру віру і ретельний послух Слову, в будинку своїх дідусів/сестер/братів - цивілізованих "благопристойних християн". Вона тоді стала мені орієнтиром. І попри роки, попри те, що тепер я розумію - книга, написана кимось, не панацея і не втілення істини - кожен має пройти свій власний шлях -, все одно згадую її час-від-часу, виправдовуючи або звинувачуючи себе. Вона ніби подруга, що живе десь там... І мені шкода, що не мала решти книг - про її заміжжя та старість...