Таки не помилилась: сокіл справді живе десь поблизу. Сьогодні бачила, як юрба наших любих ластівочок відгонила його від своїх жител - видко провинився ( ^ _ ^ ), а він зі своїм крекотом неохоче віддалявся.
Це було, коли ми йшли з Доно набравши води у ліс. А потім ми поїхали у Пущу Водицю, покружляли-поблукали і виїхали на саме таку полянку, яка й марилась в уяві. Біля самісінької водиці, серед зелености скошених трав і старих дубів ми й пообідали. Полежали, пофоткали, розморено провівши день в прохолоді, а коли набридло і риба не клювала - пішли оглянути околиці. На пагорбі понад водою знайшли кілька плямок від кострищ. Одну роздмухали, підживили сухим листом і вийшло багаття. Посмажили ковбаску і хліб - чорний від сажі, він був від того не менш смачний і запашний. Не в силах розлучитися з водою, наостанок ще вляглись біля на матраці і лежали, дивлячись на водяні тумани, доки не змерзли.
Гарний день..))
Немає коментарів:
Дописати коментар