Переважно, історії про народних месників, повстанців і "робін гудів" схвалюються і підтримуються простими людьми. Але більшість повстань закінчуються трагічно лише для самих повстанців. Їхні дії, в більшості, здаються справедливими, тому мені завжди хотілось дізнатись у Бога, чому Він не рятує їх.
Чи, все ж таки, проти влади повставати не слід. Вона дана Богом і є такою, яку заслужив народ. А чи вони, борючись за - як здається - правду, все ж, виходять переможцями, навіть, коли гинуть в досадній ситуації, коли програють; переможцями власної совісті - бо інакше вчинити вони не могли.
І, останнім часом, я все більше схиляюсь до першого варіанту відповіді. Навіщо зайві роздуми, якщо в Письмі чітко написано про повагу до влади? Втім, мабуть саме тамтешнє уточнення про владу справедливу і збиває людей з пантелику; а ще сьогочасний біль від несправедливості вельмож і, від цього, неспроможність поглянути на ситуацію в цілому