Якщо розглянути лише одну обставину одного аспекту історичного впливу на нашу культурність.
З приходом радянщини, духовна, мовна ціліснісність, в один момент, спростилась в рази, місцями зникла зовсім. Інтелегенція вмить стала чимось вражаючим аж до остраху і відчудженості. Як і їхні цінності. Вони хотіли щоб вершками, до яких мала доступ тільки освічена частина населення могли насолоджуватись і прості люди; бажали, так би мовити, рівноправ'я. Так, простих вони підняли (не заглиблюватимось в те, що вони, попутно, зробили з населенням, яке складало ядро культурності і духовності), але коли ця влада зникла, коли, на зміну утискам і обмеженості в новизні, прийшла свобода; тоді, той простий народ, якого вже не змушували цінувати духовне, залишився, як стадо без пастуха, і природні схильності цього стада взяли верх, результатом чого став занепад літератури, музеїв, мови. Культурні і духовні потяги тієї інтелегентної частини народу, яку знищила радянська влада, формувались століттями. В них це набуло генетичної сили. А ті, хто взяв верх, їм на заміну, мали мінімальні і спрощені потреби: їжа, житло, дружність - це засади сільської культури. Вона і стала кредом радянщини. Сільських потрібно було лишити на їхній землі. Вони ж кинули люд у незвичне середовище, і там вони перетворились на реалізаторів "ідеалів", втративши, при цьому, свою власну місію, безмежно цінну - зберігання традицій. Потрібно було просто перестати їх утискувати, чого, можливо, відпочатку, і домогались ті, хто затіяв цей переворот. Але аж ніяк не заміняти одну частину населення іншою. І саме з цього й почалась наша деградація. А теперішнє поголовне заселення технікою і спосіб, частота її використання, це вже наслідок попередньої біди