Існує кілька моментів, що непокоять мене у цю мить:
я наробила дурниць. І роблю їх далі. Різних. Але від наявності одних, мені не легше вправлятись із нюансами, що не влаштовують мене в ще інших сферах.
Можна списати на "такий день" і скупчення обставин, але тому-то вони скупчуються, що мають місце в моєму житті; і від цього нікуди не подінешся.
По-перше: я - лінива безтолоч, яка тринькає свої обдарування і час в цілому.
По-друге: мій "гумор" здається перетнув межу і я образила друга.
По-третє: здається, мене починає не влаштовувати моє життя. Точніше, я його палко люблю, безмежно ціную і від серця ним насолоджуюсь, але в такі моменти воно видається мені порожненьким. І хоч розумію його сенс і корисність (так мені здається), але міра цієї корисності замала.
І, нарешті, останнє: не скажу, що мені цього хочеться серцем, але було б цікаво читати коменти до тих постів, до яких коменти не завадили б. А для цього потрібно переїхати на іншу платформу. На Лі.ру я вже була і вимушена русифікація мене аж ніяк не влаштовує. І тут мене осяяло, що є ЖЖ! І українців на ньому, ой, як багато! Але вести два блоги одночасно я не спроможна, особливо коли це треба робити від душі (а в інакшому і сенсу нема). А відмова від цього мого бложику, як чогось вкрай особистого і ледь не життєво необхідного, теж неприпустима.
Буду визрівати...