Сакьо Комацу "Смерть дракона" докінчувати не буду. Вважаю не доцільним - якщо не безглуздим і безвідповідальним - описувати загибель твоєї країни, а особливо від того явища, яке з ними постійно і споконвіку. Про те, наскільки це важко читати - мовчу. Я-то думала, то лише так, лякають, а далі буде щось казково-фантастичне, типу, як у Міядзакі. Але помилилась.
Безперечно, книга являє собою масштабну і сильну роботу; багато в чому корисну, яка схиляє до роздумів. І японцям було б корисно її прочитати - навіть такою, якою вона є - і нам - щоб зрозуміти в якому раю ми живемо і наскільки потрібно цінувати тихі радості буденності, навіть звичайну нудьгу і нашу землю, яка - така бездоганна, прекрасна у всіх розуміннях і жадана настільки, що за всю свою історію не має покою, а лиш відбивається від загарбників.
Учора випадково натрапили на фільм. Російський. Воєнний. Їх наклепали стільки! Видко підіймають русскій баєвой дух і чуство патріотізма. Але цей був іншим. Зокрема, через участь в ньому Євгенія Циганова, якого я глибоко поважаю.
Фільм (а точніше міні-серіал) є коротким детективним епізодом, але в цій історії, що більше схожа на оповідання без початку і кінця, показані всі болі і рани радянщини, бачені із середини, її ж людьми; ненав'язливо так, але дуже чітко, ясно і з кволим смішком.
Зроблено - бездоганно. Атмосфера передана до неможливості відчутно. І навіть та дівчинка-розпусниця, в родині шахрая в кітелі - я розумію чим вона зачаровувала чоловіків і прямо відчуваю цей її дух - трішки пряний і свіжий-свіжий, легкий...
Забытый / Облдрамтеатр
Немає коментарів:
Дописати коментар