Багато чого хочу сказати, але трохи немає часу. Вже, майже, одинадцята, а я хочу послухати муз. і подивитись фільм.

По-перше, я закінчила збірку оповідань Енні Прул "Горбата гора". Умовиводів багато, зокрема про її останнє однойменне оповідання, яке викликає співчутливий сум, м'яке тепло і трохи огиди.
Свобода у відсутності глядачів, нудьга і - щоб не казали - близькість душевна, штовхнула хлопців на приречений шлях. Підґрунтя минулого, можливо, якась самотність і дружнє ставлення зробила одного залежним від іншого. Ця "тимчасова дурниця" швидко вкорінила в них свої яскраві паростки відчуттів. Вони понівечили своє життя, завдали страшного болю іншим, але й мали більше за решту - щось щире, болюче, але сильне. Та, чи було то оманливою цінністю зіпсованого розуму, забороненого, а чи справді була тут спорідненість сердець - невідомо.
З усіх її розповідей, ця, мабуть, сама добра і підсумовує усю книгу.

Обійми Дощу - Під хмарами

Взагалі, є над чим подумати, прочитавши.

У кожній країні існують свої обставини і труднощі, свої безвиході і похмурі, усіма занедбані місця, де люд гниє і руйнує себе сам з тріском і вирваним м'ясом. І немає ідеального суспільства, а якщо про нього говорять то або обманюють слухачів, або дурять самих себе і також гниють, тільки закрито, з середини і більш изощренно.

О.Д. - Мертве дерево і вітер

А якщо писати рецензію конкретно до книги, то кожну думку не озвучиш; тут треба читати самому і думати також самому.

Коли, з півроку тому, я почала читати її, то захлинулася брудом. А потім мені захотілось чогось справжнього, продовжила її, вона пішла і не безплідно.

Спочатку була не згодна з рецензією "Захватывающе... эту книгу стоит прочитать", а тепер погоджуюсь. Так, це не легке, вечірнє читання для задоволення; але прочитати її слід тому, хто може і бажає мислити