В сутінки я вийшла надвір. Морозне повітря і голі дерева. Чомусь пригадалась пісня: "шалені, мокрі птахи співають на проводах; і божевільні такі, стукоче в ритми вода"; і ця мелодія! Втілення сірої весни, "похмурої")
І чомусь так радісно стало; так не було вже дуже давно. Дивилась собі на гілки дерева над головою і наспівувала цю пісню. Вирвався порив у небо. Широку посмішку стримати не змогла, на зустріч автівці, яка, у відповідь, сліпила фарами очі. І на тлі цього світла, пролітали в повітрі чи то сніжинки, чи то якась морось