Обійми Дощу - Зоренько Моя

Узвіз довший, ніж здається по пам'яті. Ним йдеш і йдеш, петляєш, а він все не стає пологішим.

Особливо чарівливим цей шлях і підхід до нього, повз укр. музей, є в темноті, при світлі ліхтарів. Тоді він, без дозволу і згоди, закутує тебе у всю потужність свого духу і всієї своєї історії.

А на самісінькому спуску його прилаштувалась кав'яренька, затишненька, із темними меблями і мережевими скатертинами. В тій кав'яреньці вони й зустрічались щовихідних. Найчастіш, говорили мало, просто дивились через просторі вікна на узвіз, тихо насолоджувались кавою і фруктовими та кунжутовими цукерками. Часто тримались за руки і жадібно всотували своє омріяне, тихе щастя

Сова і Лелека