Хтозна, що зі мною стало. Я, ніби, як і раніше люблю дрібниці, тішусь всьому. Але не настільки променисто..) Натомість Доно перейняла цю естафету і, навіть, ділиться цим у блозі. Тепер вона мене надихає)

У нас знову тумани. Тумани вночі - ну, це звичніше; тумани й удень. Просинаєшся, а за вікном усе біло - нічогісінько нема, лишень простір. Так, як і колись: лежачи на ліжку, у вікні можна було вгледіти саме небо. Мені тоді це, навіть, здавалась нудним. Якби я знала, що скоро і назавжди це зникне, забравши із собою непередавані чари відродження ранкового неба і таємничий поклик нашуканих зірок уночі! Якось дуже болюче усвідомлювати безповоротність будь-чого.

Вже писала, що читаю "Святослава". Мені б дуже хотілось, от так, в кайф, подивитись його екранізацію. Багату, якісну - як роблять зараз росіяни, підігріваючи свій патріотизм -, об'єктивну; з новими акторами і, головне - знаю, що це казки - українську!
Якраз напередодні - після цього і з'явилось бажання почитати - дивилась якусь передачу, як завжди, з ведучим, що, бродячи, оповідає і фільмовими відтвореннями його сюжетів. Актори там були дуже влучні, як на мене - от їх би взяли.
Ех! Мрії, мрії...