Впритул до підвіконня стояв стіл, а вони сиділи посередині. Сиділи, обпершись на прочинені навстіж рами і палили: він - по справжньому; вона - лиш набираючи дим у рота.
За вікном лила така злива, що все навкруг посіріло і крізь цю сірість красиво, зеленим відтінком, проглядались соковиті, травневі дерева.
Щоб почути один одного крізь шум такого дощу, їм треба було говорити так голосно, аж до крику. Тому вони мовчки слухали зливу.
До ідеальності цій картині бракувало відсутності балкону, поверхом вище. Тоді б дощ лив коло самісінького підвіконня і ним можна було б вмити руку; і обличчя

Clover & Phenix