Я - маленька, пакосна підлота? Давно такого не було.
Навіть не пам'ятаю коли і з якого переляку підписалась на користувача @muslyvsluh у твіттері, і ось зачепилась почитати: знайомий, доволі банальний, для нашого часу, типаж - мислячий, розчарований, озлоблено-агресивний -, але ці соплі мені чути вже набридло, тим більше, що в реалі мені їх вистачило, а отже - читати безглуздо. І тим не менш, якось затягнуло, а потім захотілось... насолити, чи що, цьому зарозумілому "герою", наче сказати правду. Це, звісно ще безглуздіше, і цілком марно - скільки такого було говорено-переговорено -, але враз відчулась якась не те відповідальність, не те розуміння/приязність.
Інколи мене охоплює страх: мені на долі написано, щоб прив'язуватись до слабкодухих, але непересічних, цікавих і дещо фатальних нитиків? Я так не хочу