Коли виходила із хатинки лісничого посипав негустий сніжок; падав на моє чорне пальто. Сніжинки не збивалися в комочки, більшість вирізнялась окремо, чітко, шестигранно, невимовно гарно і благодатно. Ніби відповідь: сніг ще сипле і він ще гарний, а отже: благословіння ще падає нам з неба.
Дорогою додому споглядали небачену казку. Гілля лісів понад трасою густо присипав сніг, нагадуючи торт-сметанник)) На менших деревцях комочками поналіплювалось де-не-де - мило так; а кущики понад землею стали красивими кучугурами - не щільними, але вражаючими - велич і захват!
А взагалі, уік-енд був справжнім уік-ендом і вдався на славу! Зі сміхом простих, доброзичливих господарів, з просторим будинком, з каміном - від якого ледь не вчаділи))) - і, однак, холодом)
З постійним фотографуванням і двома теликами, у кімнатах господарів, які, майже, не вимикались.
Я ні про що не шкодую. Я дуже рада - просто щаслива - і вдячна за, якесь, оновлення, можливість дещо переоцінити, дещо оцінити по-новому, над дечим замислитись.
Ми знову маєм час і шанс; я на те сподіваюсь. Хочеться використати усе до мізеринки