Опасный метод / A Dangerous Method

Безкомпромісно і завжди уникала теми божевілля, в книгах, фільмах і мисленні. Але на тлі мого постійного оптимізму... коротше я перенаситилася нешкідливим і милим, тому пішла на крайні міри: фільм про збожеволілих на сексуальному ґрунті - найстрашніше для мене.

В першій половині я настільки перейнялась фільмом, що коли, перервавшись, вийшла в конт відписати людям, буденне спілкування і життя здалось настільки сірим і сонним!... що мені аж страшно стало. Можливо я так прониклася самою психологією, бо, маючи сильну неприязнь і зневагу до наукового підходу і книг, психологія на рівні шостого чуття і вроджена схильність бачити людину і проблему - мене захоплюють сильно і з головою. Не уявляю себе без розбирання людей. Категорично не уявляю, аж до обурення. Але я не займаюсь цим умисно, обдумано; це живе в мені і виходить так природно, до непомітності.

Були епізоди, коли я розуміла відчуття Шпільрейн: хотілося б приписати собі дар розуміння людей; і не думати, що просто можу бути схожою на неї.

Іще, була одна фраза: "аналитики давно согласились с тем, что небольшого невроза не стоит стыдиться". Водночас вона заспокоїла мене і дуже стурбувала, бо я ніяк не хочу зізнатись собі, що невроз є й у мене.

Думка під час фільму: 

Ми живемо з одним партнером тому, що це корисно для тіла - його збереженості, цілісності і чистоти.
Це невимовно корисно для розуму - він не завуальований хтивістю, як димом; і не заклопотаний пошуками нового об'єкту.
Це необхідно для суспільства - так воно набуває людської подоби, а не перетворюється у тварин в боротьбі і нестриманості.
Але ще й для того, щоб потреби тіла стали даром від Бога, а не затьмарили усі інші потреби; в тому числі і духовні з душевними.

Мабуть, щоб відволіктись, достатньо і безпечніше було почитати Ернеста Сетона-Томпсона. Але ні про що не шкодую - мені сподобалось і було корисно