Учора мені прийшов паперовий лист.
Не можу сказати, скільки минуло років з тих пір, відколи я отримала останній такий лист. А все тому, що це до нестями приємно!
Хоча ні! Приблизний час останнього назвати можу, але, якщо не від подруг - це не рахується =)

______________

Нещодавно мені страшенно закортіло відновити таку переписку. Я відновила, але онлайн; і цим дещо втамувала спрагу.

Аж тут, через короткий час, мені посилається юна особа, що має пристрасть до паперових листів і заявляє, що хоче такий отримати. Так я здобула її адресу і писала листа аж цілий місяць; точніше не писала. А коли написала - отримала відповідь за кілька днів.

Як це любо і тепло читати лист написаний від руки і від пориву! Особливо від приємної тобі людини. Ніякий витрачений час, чи часті затрати не можуть порівнятися із цінністю цього факту. Люди не знають, що втратили.

І я от що подумала: така річ, як блог-контакт вміщує в себе альтернативу реальним речам: картини-картинки, фото в альбомах-фото в компі, дизайн квартири/робочого місця-дизайн сайту, занотовані думки-філософські пости, що можуть зникнути по примхливому велінню модератора, прогулянки/подорожі-розглядання чужих блогів про прогулянки/подорожі, об"ємність реального спілкування/пошуки нових знайомств-додаванням у друзі сторонніх людей у інеті. Комп. жадібно і непомітно зжирає наш час, і без нього ми б не знали куди той час подіти. Але реальна альтернатива всього компівського заполонила б увесь той зайвий час, хоч і потребувала б багато фізичного місця (тумбочок-поличок-парків).
Як і зі світлом - механічну альтернативу якого давно утилізовано - якщо воно зникне, ми лишимось без 80% нам доступного. Так і з інетом. Що ми маєм? Все в ньому. А взяти у руки і нічого. Ми, як духи - живемо на землі, а торкнутись нічого не можем. А те, до чого можемо - нам байдуже; бо воно сіре, бо комп. яскравіше; бо ми розучилися торкатись/сприймати оточуюче.
І байдуже, що це неможливо, що це буде катаклізмом, кінцем, цього не допустять. Невже нікому не хочеться зараз - не чекаючи таких мір - доторкнутись до чогось живого, мати те, що можна прикласти до серця?...