Збігає мій компівський термін, а я бозна чим займалась - шкода часу.
Сьогодні мені прийшов лист № 2 від А.К. Потрібно засісти за відповідь.
Відволіклкася трохи від своїх звичних авторів, знайшла приємну книгу; але не надовго) Читаю 1Q84 part 3.

Учора вперше відвідала пішохідний міст. Я знаю, що у Києві є ще безліч незнаних мною місці, які могли б припасти мені до серця, але це стільки років було над моєю головою і в задумах!
Вид з нього прекрасний; в перебіг глибокої, дніпровської води можна вглядатись з несамовитою, мовчазною пристрастю - видно саме так, як треба. Захвату моєму не було меж, коли, повертаючись з Турханового острова в темінь, побачили безмежжя вогників правого берегу, світло фар у довжелезному заторі (нам він теж загрожував), підсвічення решти мостів з обох боків... Те розмаїття вечірньої краси, що шукалось тут було в неосяжній кількості.
При вступі на Турханів відразу суттєво похолоднішало; в обличчя вдарила купа різних запахів (гуляти потрібно на голодний шлунок - так цікавіш) і порожнеча. Моїм супутникам місце не сподобалось - природа зіпсована радянським запустінням, лячно і не радісно. Мене ж він захопив від початку. Хтозна, не могла я щось таке побачити щоб запасти так швидко - мабуть то дух його, минуле в нього було... Ми все йшли, далі і далі; ліхтарі траплялись все рідше; холодно жахливо; річка повна латаття і місточок через неї. Такої атмосфери я ще не відчувала, то було чимось новим. Ліс нагадував мені мої палко кохані ліси дитинства, в яких я не була вже й не пригадаю скільки; і водночас доріжки і приналежність Києву. Щось дуже чуже і незвичне. Нарешті дорога розходилась суттєво і та доріжка, на яку жадала я, була абсолютно не освітлена; звісно жаданням все і закінчилось - ми пішли назад. А обернувшись, побачили арку-райдугу - таке враження, що з жодної точки Києва її не видно так добре, як з острова.
На містку побачили, як з берега спускались по канату через Дніпро - крууууть! Теж так хочу! Такий специфічний звук в процесі і тут виринає чорний, висячий силует екстримала)))
Не знаю, але сама атмосфера обох цих місць особлива - у спокої, і водночас в пульсуючому серці Києва, динамічному і затишному разом; дуже притягує.
Вже в авто підібрали двох веселушок - страховичок. Пожартували, пореготали з ними трохи - вони так весело і заразно сміялись))
І я, навіть, позаздрила тій, до кого в гості, з букетом вони їдуть. Уявляється, як вони заходять до квартири, з вітаннями, жартами, шелестом квіткової плівки і голосним сміхом. Як у квартирі тепло і вже пахне смаколиками (лише в одних людей з мого життя так затишно і так радісно-по-домашньому)... Страшенно захотілось свята. Але всі, хто може зробити його таким або далеко тілом, або далеко душею