Це серйозніше за її творіння, але абсолютно ідентичне їхньому стилю і духу. Чуттєвіше, справжніше. Це не просто фільм, щось значно більше; ти вростаєш в увесь сюжет і душі його героїв. Він глибоко близький мені; він зачіпає істинно те, що було в моєму власному серці і налице відображає мої припущення. Тепер я ще осмисленіше розумію, чому її твори мені такі дорогі.

Міс Остін жалкує/Miss Austen Regrets

А тепер про фільм: його побудова неперевершена! Багато цікавинних кадрів, але не просто холодних "красивих картинок", якими зараз прийнято заполоняти і історичні стрічки, і фантастику і буденність - вони зрозуміло і дуже майстерно заміняють слова думками, які стають прочитаними, завдяки цим митям, і відкривають почуття. Він весь, щільно, але в міру, перенизаний глибокими емоціями. Більше того: як і книги, він відтворює найпотаємніші наші... навіть не думки, бо думка це вже зізнання. Те, що ти, прикрашаєш мудрим, правильним вчинком - має глибшу, особисто твою, приватну причину, в якій спроможешся зізнатись собі, лише роки потому, десятиліття.
Ми - живі істоти. Існують статуси, негласні правила, доводи розуму, але все це лиш тримає нас в зовнішніх рамках (намагається тримати). А внутрішній наш світ здолати важко і нам доводиться лиш виправдовувати себе перед собою ж, бо з ним, прихованим ми на одинці.
Як важко! збалансувати між свободою, страхом і закритою з середини душею, двері якої поволі заростають мохом і сміхом, та всередині незмінно присутнє твоє живе, яке хоче іншої свободи - відкритості, щирості - і знає в чому вона полягає.
Олівія Уільямс неперевершена в цій ролі! Та й взагалі..