Завжди, гуляючи там, наша увага звертається виключно на крамнички і їхнє начиння, архітектура ж грає другорядну роль першокласних декорацій. В пам'яті було лиш загальне враження від споруд відбірної краси - посередніх нема. Та й була я там кілька років тому; тоді, моя тяга до древності ще не набула таких чітких обрисів. Учорашніми спостереженнями я була зачарована.
А ще, вперше і лише там, я відчула те, про що згадували корінні кияни.
Ми пройшли більшу половину і раптом нам у очі впали дві королеви, що привільно розляглися посеред дороги. В них було завидне самовладання! Автівки проїздили у парі десятків сантиметрів, а вона, навіть, вухом не повела! "Не посмієш" - казав увесь її вигляд.
Побачивши ж об'єктив, одна почала приймати модельні пози; чесне слово: вона знала, що її фоткають! 0_0
І от саме тут, дивлячись то в, осяяну сонцем, далечінь вулички, що петляла униз, то на них, я відчула цей чарівливий, психологічно вільний і розумово освічений, древній і патріархальний дух старого Києва - нашого серця, нашої сили і джерела наших витоків.
Зустрівся нам чоловік, що виробляє із бронзи і, невідшліфованого до гламурного блиску, каміння, просто дивовижні, немислимі прикраси! Природних, напівзів'ялих, свавільних форм; і слухає Gregorian. Я висловлювала його дружині свій захват і почула музику у під'їзджаючому авто; так хотілось дізнатись, що грає! А то виявився сам автор) На наші захоплені коментарі він пояснив, з напускною стурбованістю:
- Прёёёт! ))
Наприкінці дороги нас перехопив дідусь. Попросив сказати йому будь яке слово і не замислюючись ні на секунду залопотів віршик на це слово. Слів я йому загадала багато... і на кожне була така ж реакція. Нам стало ясно, що він геній.
Слідом пішла розповідь про таку ж геніальну ученицю з унікальним, різнодіапазоновим тембром голосу - вона співає; дуже гарно і майстерно. Але її не пропускають.
Ми довго спілкувались і пішли наповненими.
Молодий чоловік подарував мені два камінчика кремнію - тепер можу розводити багаття))
Наостанок вирішили примоститись у сквері навпроти Гостинного двору - перепочити. Дуже дивно: там не було від чого, але я виразно відчула запах чогось старого - щось на кшталт паперу, цегли, чи театрального паркету. Через кілька кроків цей запах переплівся із запахом "Кави на колесах" і зник.
Старий-добрий волинкар знову грав на тому ж місці. Надворі не було ні спекотно, ні холодно, а свіжо і манливо-вільно. Небо було на рідкість вражаючим - таке, навіть, за містом побачиш рідко. Перед самісіньким відходом, ми поглинали сумну, близьку душі мелодію волинки, легкий вітерець і це небо із сонцем на заході
п.с.: у підсумку:
два намиста, три браслета - з каміння
браслет витончений, сталевий з чорними намистинами (ідеально пасує до годинника)
три чорних коти, один смугастий
картина маслом
кілька візитівок та оберемок розмов))
Немає коментарів:
Дописати коментар