Тільки-що слухала "Коломийку Дракулу" і згадався мені похід в Пирогів на "День зеленого туризму". Зійшлись музики і заграли запальних, гуцульських коломийок. Люди пустились в гуляння, танцювали тамтешні дівчата в закарпатському вбранні. І був там один молодий чоловік, чорнявий і смуглий, як мені здалось, також звідтіля, але видко проживав тут, у Києві, не з ними приїхав; як він танцював! Як вони танцювали! Він впірвав якусь гуцулочку, у всій красі, і почав, під моторні ритми, вичісувати з нею танець. Що то було! Такого задоволення від споглядання танцюючих я, здається, не отримувала ні доти, ні опісля.
Швидко, різко, в повному захопленні. Як танцюють лезгінку, так танцювали й вони. Шкода, що лишилось це лиш у пам"яті, проте, цілком можливо, що лиш вона збереже все у таких барвах...