Нарешті, наблизившись до повного вирішення усіх передвід"їздових турбот, вибралась описати учорашній день Києва:
Побродивши (без особливого результату і вражень) по місту, ми почимчикували на Софійську площу, там планувався симфонічний концерт.
Вперше я слухала оперу вживу, до того ж під відкритим, вечірнім небом - велично; і це, одна з найвартніших, речей цього світу.
Про оперу в програмі ми не знали, тож це було приємним сюрпризом. Виконувались найвідоміші арії, але моїх улюблених не трапилось; за те, я була невимовно щаслива почути "Дивлюсь я на небо", дивлячись на барвисте, сутінкове небо..) Голоси були неперевершені! Оксамит і церковний дзвін! Доречі, дзвін там також був)) Відбивав 9-ту та 10-ту години - дуже урочисто))
Ложкою дьогтю, було розуміння того, що усі співаки були українцями, але кожен працював, як мінімум, у Росії, а більшість у Відні і інших містах Європи - старий світ не нехтує перлами...
Проте, останнім, що вони виконали наприкінці, був "Київський вальс"...) Я пишаюсь прихованими, багатими, але не відкритими талантами своєї Землі!...
Місяць, молодий і на диво великий, був безмірно красивим.
А теперички про менюю:
поснідавши кавою, ми весь день провели в проголодь і перебивались лиш хачапурчиком та вареною кільбаскою - хімія, але ж, зараза, смачна!
Ну, і наостанок: мені знов пощастило)) завдяки святу я натрапила на бабцю, в якої, ледь не оптом, згребла різні, красивущі прикраси з каміння - дякую!
Ну, от і все.

Найвища київська блакить і

небо над Дніпром,

хто без тебе я?

З Днем Києва! ;))