Фільми бувають різні. І видовищно-апокаліптичні, і гумористичні, і романтичні. Але часто перші, попри серйозну тему - не чіпляють. Другі - дратують. А треті, настільки заполонені доленосними випадковостями, чуйними допомогами чужих людей і феєрично-романтичними бризками, що від них стає терпко у роті і залишається лиш пудра в голові. Перегляд таких стрічок прощається лише у Новорічні свята.
Сьогодні, в другий день Різдва, призупинившись на 1+1 (благословенне 1+1!), я неочікувано натрапила на забавний фільмик, що, згодом, завоював мою палку прихильність:

Француз

2003 рік, реж. Віра Сторожева

Найперше зацікавили актори: вони були з незамилених, ті ж, що знані, з молодих - давно улюблені і визнані (Іринка Рахманова, Павло Дерев"янко, Інга Оболдіна); а ще легенди, які завжди бажані для перегляду, які тобі любі, як люди - Ніна Русланова, Михайло Єфрємов, Гарік Сукачьов.

Ти розумієш цього іноземця, європейця, графа, його безвихідь і шок від побаченого - дикого контрасту життя і повної протилежності побудови мислення. Задзеркалля - це істинне порівняння. 

Фільм, не показує фарс, шик, яскраві вогники та дорогі, безглузді вчинки - Новий Рік маючих та прославлених, до якого ми давно звикли. Тут видно босоту та голоту, убогість та злидні, котрі в своїй ситуації вміють жити та радіти, люблять, цінують життя і залишаються людьми, хоч і не знайомими з Гуччі.

А ті, хто з ним знайомі також вміють любити, витонченіше, чуттєвіше, але не менш сильно і рішуче.

І на почуття героїні та француза хотілось дивитись, їм вірилось і за них раділось)