Теплішого, ніжнішого, чуттєвішого серіалу, я не зустрічала досі, і назву його обожнюю промовляти.

А нам всё невдомёк, как звался тот цветок

Ano Hi Mita Hana no Namae o Boku-tachi wa Mada Shiranai 

Сльози, така знайома нам розлука, що витікає зі страхів, сумнівів, шкодувань і непрощення собі за минуле, не назавжди розриває життя і ятрить душу; Небо, обов"язково, дає нам другий шанс, щоб використавши його, ми жили далі без жалю.
Шестеро друзів зібрались на своїй "таємній базі" за покликом Душі їхньої компанії - ніжної дивачки Менми. Але розмова якось пішла наперекосяк, у всіх лишився поганий осад, а дівча, не давши друзям наступного дня для виправлення, гине в річці.
Минули роки, діти повиростали, кожен став таким, яким він став, і зміни їхні несли в собі відбиток тієї трагедії дитинства, і біль їхній не минув.
Та ось, Ядомі - колишній лідер в їхніх походеньках, а тепер зневажений відлюдник - запевняє: він бачить дух Менми, яка подорослішала так само, як і решта. І вона стверджує, що в той день вони мали зібратись, аби обговорити її важливу ідею, "бажання". А через те, що розмова тоді не вдалась, вона не може піти з цього світу; щоб відпустити її, вони мають виконати це бажання, от тільки вона не пам"ятає яке саме



End'інг цієї анімехи щоразу викликає добрі і трішки сумні сльози.