Не знаю, як на це дивитись: чомусь, читаючи чужі блоги, мені стає соромно і совісно - я маю придостатньо вільного часу - тоді, як інші викроюють його з поміж решти своїх обов"язків -, маю досить якісні ресурси, навіть елементарні знання, але нічим корисним (правда питання для кого) не займаюсь, нічим таким, щоб хоч якось реалізувало мене, як людину та розвивало.
Приміром заробляння блогерством можна було б спробувати, але постає ускладнення: на своєму, власному заробляти не хочу, але веду його стягуючи щось у когось, часом додаю мізер свого. Дублювати це ще десь, наче, як і безглуздо, а яку іншу тему, я здатна буду вести - такої навряд знайдеться...
Ну, це одна з причин, хоч і далеко не маловагома.
А ще, віднедавна, все частіше з"являються думки про ведення блогу російською мовою.
Так вже склалося, що хоч моя родина і не російськомовна, та все дитинство мене оточувала саме ця мова, по телебаченню, в побуті/транспорті, книгах.. І як би я цьому не опиралась, за 5 років, які я намагаюсь говорити українською, знаю її все ж гірше, а особливо врізаний саме літературний словник, необхідний для висловлення таких різноманітних емоцій.
Склався вже такий стереотип про рос. мову, як про мову борзих, пихатих, нахабних, тих, чия моральність лишає бажати кращого; і уподібнюватись їм не хочеться. А щодо російських інтелегентів і просто звичайних, нормальних людей - які справді вміють гідно користуватись нею - то це їхня, батьківська мова; їхня, а не моя. 
І от такі картання мене точать...